29 квітня 2022 року Долинським районним судом Івано-Франківської області  постановлено ухвалу про відмову в задоволені подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника.

Такого висновку дійшов суд після аналізу матеріалів виконавчого провадження. Так, виконавче провадження хоча і містило супровідний лист про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження, у тому числі і боржнику, однак дані про отримання боржником такої постанови у матеріалах справи відсутні. Крім того, суд звернув увагу, що у супровідному листі вказано два адресата, натомість вихідний номер зазначено тільки один. Дані про направлення рекомендованим листом зазначеної постанови, як і про її отримання чи неможливість отримання з певних причин, взагалі відсутні. Відтак доказів про обізнаність боржника з наявністю виконавчого провадження, відповідної заборгованості не має, як і не підтверджено, що боржник знає, що відносно нього подано подання про обмеження його у праві виїзду за межі України.

Поряд із цим, суд дав оцінку актам державного виконавця, що містяться у матеріалах виконавчого провадження, та які ним додано до подання на підтвердження відсутності боржника за місцем проживання. Так, зі змісту першого вбачається, що, державний виконавець виходила за адресою вказаного у виконавчому документі  місця проживання боржника, де, зі слів сусідів, встановлено, що боржник ймовірно виїхав на заробітки у Польщу. При цьому, у вказаному акті не зазначено, зі слів яких саме сусідів встановлено даний факт. Вписана ж в акті учасниця його складання є жителькою с. В.Тур'я, що є далековіддаленим від с. Оболоння, тобто не є сусідкою боржника та ставить під сумнів достовірність факту про перебування останнього у Польщі. Тим більше у матеріалах справи не має підтверджень про те, що боржник перетинав кордон. Що ж до другого акта, то такий складався державним виконавцем одноособово при прибутті за адресою, що є відмінною від адреси проживання боржника, зазначеної у виконавчому листі, тому не може бути належним підтвердженням відсутності боржника за місцем проживання. Будь-яких даних про те, що державним виконавцем вживалися додаткові заходи з метою встановлення місця проживання/перебування для повідомлення його про відкриття відносно нього виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження не містять.  Державним виконавцем не надано і підтвердження того, що боржник має закордонний паспорт та має можливість чи намір виїжджати за межі країни або ж що перебуває там, так як з долученої ним же інформації кордон не перетинав.

Також  факт відсутності будь-якого майна у боржника та відсутність рахунків із коштами у банківських установах не може однозначно свідчитти про те,  що  боржник вчиняє діяння, які спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні.

Суд теж врахував, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання, та також те, що  тягар доказування наявності факту ухилення від виконання зобов'язань покладається на державного виконавця.

Ураховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що подання державного виконавця є необґрунтованим, у ньому не наведено жодних доказів, що боржник знає про виконавче провадження та злісно чи умисно ухиляється від виконання зобов'язання, покладеного виконавчим документом, а тому не підлягало до задоволення.

Пресслужба суду