Оренда авто фізичною особою обов'язково засвідчується нотаріусом, — ВСУ

Якщо стороною у договорі найму транспортного засобу виступає фізична особа, правочин підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №363/3673/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

18 січня 2017 року                   м.Київ                    №363/3673/14-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., 
за участю представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» — Каракоця О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу та за зустрічним позовом Особи 6 до ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.10.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги ПАТ «КБ

«Приватбанк» обґрунтовувало тим, що на підставі договору фінансового лізингу, укладеного 8.07.2011 між ним та Особою 6, останній отримав від банку у платне користування автомобіль марки Hyundai Accent 1.4, реєстраційний №1, та зобов’язався сплачувати щомісячні платежі, пов’язані з виконанням договору лізингу, в строки та в розмірах, передбачених умовами договору.

Посилаючись на те, що Особа 6 належним чином не виконав зобов’язань, узятих на себе за договором фінансового лізингу, унаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати щомісячних платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило стягнути з Особи 6 на свою користь заборгованість за договором фінансового лізингу в розмірі 23785 грн. 68 коп.

Особа 6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу від 8.07.2011, застосування наслідків його недійсності та стягнення з банку на свою користь сплачених щомісячних платежів у розмірі 101974 грн. Особа 6 зазначав, що укладений між ним та банком договір фінансового лізингу підлягає нотаріальному посвідченню. Оскільки спірний договір не посвідчено нотаріально, то він є нікчемним і банк зобов’язаний повернути йому кошти, сплачені на виконання умов такого договору.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 11.02.2015 відмовив у задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» та зустрічного позову Особи 6.

Апеляційний суд Київської області 16.04.2015 рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11.02.2015 в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» скасував і в цій частині ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ

«Приватбанк» задовольнив, стягнув з Особи 6 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 23785 грн. 68 коп. та судовий збір у розмірі 365 грн. 40 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ВСС ухвалою від 21.10.2015 касаційну скаргу Особи 6 задовольнив частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 16.04.2015 в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу скасував, направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У березні 2016 року до ВСУ звернувся Особа 6 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 21.10.2015 з підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ст.220, ч.2 ст.799 Цивільного кодексу.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу ВСС від 21.10.2015 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» і задовольнити в повному обсязі зустрічні позовні вимоги Особи 6.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для

подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди встановили, що 8.07.2011 між ПАТ «КБ «Приватбанк» та Особою 6 укладено договір фінансового лізингу строком на 60 місяців, за умовами якого банк передав Особі 6 в лізинг (користування) автомобіль марки Hyundai Accent 1.4, реєстраційний №1.

За користування автомобілем Особа 6 зобов’язався сплачувати щомісячні платежі згідно з визначеним графіком платежів.

Крім того, договір фінансового лізингу передбачав право Особи 6 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

На порушення умов договору та норм чинного законодавства, Особа 6 належним чином не виконував узятих на себе зобов’язань зі сплати щомісячних платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 4.06.2014 становила 23785 грн. 68 коп.

Згідно з актом прийому автомобіля в заклад від 25.09.2013 Особа 6 повернув автомобіль ПАТ «КБ «Приватбанк».

ВСС ухвалою від 21.10.2015, яку просить переглянути заявник, скасував ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу і передав справу в цій частині на новий розгляд з підстав, передбачених ст.338 ЦПК, оскільки судові рішення не відповідають

вимогам ст.213 цього кодексу щодо законності й обґрунтованості, зокрема не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд Київської області 4.07.2016 постановив ухвалу, якою залишив у силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11.02.2015 в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, а справу в цій частині направив на новий розгляд, за результатами якого суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, то ухвала ВСС від 21.10.2015 в цій частині ВСУ не переглядається.

Залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Особи 6, ВСС погодився з його висновком про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним. При цьому суд зазначив, що згідно зі ст.806 ЦК та ч.1 ст.2, ч.1 ст.6 закону «Про фінансовий лізинг» до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в §1 гл.58 ЦК. Положення ст.799 ЦК до цих правовідносин не застосовуються.

Заявник зазначає, що рішення суду касаційної інстанції в цій частині не відповідає викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд ВСУ судового рішення Особа 6 надав постанову ВСУ від 16.12.2015 (справа №6-2766цс15).

У цій постанові міститься правовий висновок про те, що відповідно до ч.2 ст.806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Згідно зі ст.799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК).

Отже, існує невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями закону «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до чч.1 та 2 ст.806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові

платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами 1 та 3 ст.760 ЦК передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів урегульовано §5 гл.58 ЦК.

За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.799 ЦК, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч.2 ст.799 ЦК договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст.220 ЦК у разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст.216 ЦК.

Положення ст.216 ЦК застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій, на порушення стст.806, 799 ЦК, дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог Особи 6 та не взяли до уваги порушення щодо відсутності нотаріального посвідчення спірного договору.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а ВСУ відповідно до положень ст.355, 360-2 ЦПК не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин ухвала ВСС від 21.10.2015 та рішення Апеляційного суду Київської області від 16.04.2015 в частині зустрічних позовних вимог Особи 6 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 21.10.2015 та рішення Апеляційного суду Київської області від 16.04.2015 в частині зустрічних позовних вимог Особи 6 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3

ч.1 ст.355 ЦПК.