Частка у спільному майні компенсується тільки за згоди її отримувача, — ВСУ

Внесення суми на депозит суду є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на частку в спільному майні. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №405/343/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

18 січня 2017 року                      м.Київ                         №405/343/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом Особи 6 до Особи 5 про поділ спільного майна, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.09.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Особа 5 звернулася до суду з позовом до Особи 6 про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 16.03.2001, який рішенням Ленінського

районного суду м.Кіровограда від 30.01.2015 розірваний. Від шлюбу вони мають трьох неповнолітніх дітей: Особу 7, Інформація 1, Особу 8, Інформація 2, Особу 9, Інформація 3. За період шлюбу сторони придбали майно, згоди щодо поділу якого вони досягти не можуть. Позивачка запропонувала свій варіант поділу майна — предметів домашньої обстановки та вжитку. Крім того, позивачка просила виділити їй у власність автомобіль марки ЗАЗ-110308 2008 року випуску, що також є спільною сумісною власністю сторін, стягнувши з неї компенсацію у розмірі його вартості.

Особа 6 звернувся до суду з аналогічним зустрічним позовом, в якому запропонував свій варіант поділу майна. Крім того, позивач зазначав, що в період шлюбу в 2008 році він уклав із ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитний договір та отримав кредитну картку для придбання побутових товарів для потреб сім’ї. Особа 5 використовувала кошти із зазначеної картки для придбання продуктів харчування, ліків та косметики. Особа 6 просив заборгованість за кредитною карткою поділити між сторонами в рівних частинах, а також просив залишити автомобіль ЗАЗ-110308, державний номерний знак №1, у спільній частковій власності сторін.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 16.05.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.06.2016, позов Особи 5 та зустрічний позов Особи 6 задоволено частково: у порядку поділу майна подружжя виділено у власність Особи 5: диван кутовий вартістю 2000 грн.; холодильник «Indesit» вартістю 4500 грн.; праску «Tefal» вартістю 300 грн.; стінку кімнатну вартістю 500 грн.; телевізор «Самсунг» вартістю 2063

грн.; комп’ютер вартістю 1000 грн.; планшет вартістю 980 грн.; стінку спальну вартістю 500 грн.; електром’ясорубку «Зеймер» вартістю 880 грн.; телевізор «Sony» вартістю 580 грн.; телевізор «Лібертон» вартістю 629 грн.; всього майна на загальну суму 13932 грн.

Особі 6 у порядку поділу спільного майна подружжя у власність виділено: пральну машину «Zanussi» вартістю 2937 грн.; стінку-спальню-ліжко вартістю 700 грн.; DVD-приставку вартістю 225 грн.; фотоапарат цифровий «ДжиЕ» вартістю 500 грн.; принтер вартістю 1500 грн.; мопед «Карпати» вартістю 500 грн.; всього майна на загальну суму 6362 грн.

Стягнуто з Особи 5 на користь Особи 6 компенсацію різниці вартості майна в сумі 7570 грн. Автомобіль ЗАЗ-110308 2008 року випуску, державний номерний знак №1, передано у власність Особи 6, стягнуто з нього на користь Особи 5 половину вартості цього автомобіля в сумі 16912 грн.

В іншій частині позовних вимог Особі 5 та Особі 6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВСС від 5.09.2016 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Особи 5 на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 5 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме — ст.71 Сімейного

кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Особа 5 посилається на рішення ВСС від 25.12.2013 та ухвали цього ж суду від 6.05 та 10.06.2015.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положенням п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.03.2001 до 30.01.2015, від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей.

У період шлюбу сторони придбали майно, яке складається з предметів домашньої обстановки та вжитку, згоди щодо поділу якого вони не

досягли, просили спір вирішити в судовому порядку. Крім того, до спільного майна, що підлягає поділу, включено автомобіль ЗАЗ-110308 2008 року випуску, державний номерний знак №1, який сторонами оцінено в 33781 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, вирішуючи питання про поділ автомобіля ЗАЗ-110308 та виділяючи його у власність Особи 6, стягнувши з нього на користь Особи 5 1/2 частину його вартості, виходив з того, що остання має невеликий заробіток, утримує трьох неповнолітніх дітей і не в змозі сплатити судовий збір, а відтак і частину вартості автомобіля.Разом з тим e наданих для порівняння судових рішеннях від 23.12.2013, 6.05 та 10.06.2015 суд касаційної інстанції за аналогічних фактичних обставин дійшов висновку про те, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосувати положення чч.4, 5 ст.71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їх спільній частковій власності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у

подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до стст.69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч.1, 2 ст.71 СК). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом (ч.4 ст.71 СК).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст.365 ЦК.

Положення цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо:

 частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

річ є неподільною;

спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.370 ЦК виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього кодексу, ч.2 якої передбачено: якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із ч.5 ст.71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, а й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на

депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на частку в спільному майні, а з другого — є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов’язань перед іншою.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч.4, 5 ст.71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч.5 ст.71 СК дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Суди помилково не застосували до спірних правовідносин норми чч.4 та 5 ст.71 СК, не з’ясували думки Особи 5 щодо передання автомобіля у власність Особи 6, не встановили, чи згодна вона на отримання компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль та чи внесена необхідна сума компенсації на депозитний рахунок суду, що

призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360² ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині поділу автомобіля слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, пп.«а» п. 1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 5.09.2016, ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.06.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 16.05.2016 в частині поділу майна скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.