ВССУ ВКАЗАВ НА ПІДСТАВИ НЕДІЙСНОСТІ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Відповідно до статей 92, 93 Сімейного кодексу України особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Статтею 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

ВССУ переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом особи про визнання шлюбного договору недійсним. 

Позивач вказував, що правочин було вчинено під впливом обману та помилки, оскільки він вважав при укладенні договору, що передає право на майно у користь своєї доньки з метою припинення права на аліменти. Даний правочин було вчинено сторонами без дозволу органу опіки та піклування. Крім того, зазначав, що шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позивачем вказаних ним обставин, з чим погодився апеляційний суд.

ВССУ залишив рішення попередніх інстанцій без змін та зазначив, що договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, а тому відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

У частинах 4, 5 ст. 93 СК України визначені обмеження щодо змісту шлюбного договору: договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

ВССУ зазначив, що категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Суд вказав, що, виходячи зі змісту ст. ст. 9, 103 СК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 
2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 
3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи наведене, ВССУ не знайшов підстав для скасування судових рішень, оскільки судами правильно визначено характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку (ухвала від 29.03.2017 у справі № 447/66/15-ц).