ВСУ висловився про виселення орендаря

Якщо особа проживає в житловому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, власник має право звернутися до суду по захист своїх прав на підставі положень цивільного законодавства. Таким є висновок Верховного Суду України (постанова від 22.06.2017 у справі №6-2010цс16).

Суди встановили, що в 1997 році між колишнім працедавцем чоловіка відповідача та фірмою було укладено договір оренди квартири. У 2013-му суд задовольнив позовні вимоги державного підприємства та постановив виселити відповідача з квартири без надання іншого житлового приміщення. Проте це рішення не було виконане.

У 2013 році будинок, де розташована квартира, в якій проживає відповідач, передано до комунальної власності територіальної громади. Райдержадміністрація посилалася на те, що відповідач продовжує користуватися квартирою без відповідних документів, що підтверджують її право на проживання, а тому підлягає виселенню на підставі ч.3 ст.116 Житлового кодексу.

Суд позов РДА задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив. Із цим рішенням погодилися й апеляційна та касаційна інстанції. Суди виходили з того, що на ім’я відповідача ордер на зайняття житлового приміщення не видавався, договір оренди укладено між держпідприємством і фірмою, особовий рахунок для оплати житлово-комунальних послуг на ім’я відповідача не відкривався, отже, вона самоправно зайняла

квартиру.

Верховний Суд України усі рішення скасував, а справу направив до першої інстанції для нового розгляду. Як зазначено в постанові, тими, хто самоправно зайняв житлове приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю в них будь-яких підстав для зайняття житлової площі.

Проте у справі що переглядалася, відповідач посилалася на те, що на підставі договору оренди її чоловікові надано для проживання квартиру, а вона вселилась як член сім’ї наймача. Починаючи з 1997 року людина разом з родиною постійно проживає за тією адресою.

Відповідно до чч.1, 3 ст.283 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, нарівні з наймачем житлового приміщення члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, набувають прав і обов’язків, що випливають із договору найму. До членів сім’ї наймача належить, зокрема, його дружина. Подібні норми матеріального права закріплені й у ч.1 ст.816 ЦК.

ВСУ наголосив, що, застосувавши до спірних правовідносин норми житлового законодавства, суди належним чином не перевірили підстав зайняття відповідачем квартири, не встановивши при цьому всіх членів сім’ї, які проживають у квартирі та підстави їх проживання, не залучили їх до участі у справі.