ВС вказав нюанс відшкодування шкоди, нанесеної працівником

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником, з урахуванням установле-ного індексу інфляції. Такий висновок зробив ВС в постанові №662/928/15ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

8 лютого 2018 року                         м.Київ                                №662/928/15ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТРІЛЬЧУКА В. А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О., КУЗНЄЦОВА В.О., ОЛІЙНИК А.С. (суддя-доповідач), УСИКА Г.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 9.09.2015 та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 22.06.2016,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Особа 4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 29.05.2007 Особа 4передала касиру ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Особі 6 для внесення на депозитний

рахунок 4340 грн., проте та їх незаконно привласнила. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12.03.2012 Особу 6 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.364, чч.1, 2 ст.358 КК, зокрема в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Посилаючись на те, що матеріальну шкоду їй завдано незаконними діями працівника банку при виконанні ним службових обов’язків, з урахуванням збільшених позовних вимог, на підставі стст.22, 1166, 1172, 1192 ЦК, позивач просила стягнути з відповідача зазначену шкоду з урахуванням інфляційних втрат з 29.05.2007 до 1.05.2015 у розмірі 13510 грн.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 9.09.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22.06.2016, позов Особи 4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь Особи 4 4340 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що Особі 4 підлягає поверненню сума, яку вона вносила як депозит, оскільки касир Особа 6приймала кошти як працівник банку. При цьому суд відмовив у стягненні інфляційних втрат з тих підстав, що між сторонами не існує договірних правовідносин, а до деліктних правовідносин положення ст.625 Цивільного кодексу не застосовуються. Крім того, ст.1192 ЦК не передбачено стягнення інфляційних збитків.

14.07.2016 Особа 4 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у стягненні завданих збитків з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 13510 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь Особи 4 4340 грн. матеріальної шкоди судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги положення ч.2 ст.1192 ЦК, відповідно до якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Аналіз змісту гл.13 ЦК, яка визначає зміст і поняття речей та майна, дає підстави дійти висновку, що гроші (грошові кошти) є майном. Реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час. Купівельна спроможність втрачених заявником коштів на момент розгляду справи у 2015 році значно зменшилася порівняно з 2007 роком, коли заявник була позбавлена свого майна внаслідок його незаконного заволодіння працівником банку. Єдиним критерієм, за яким можна визначити купівельну спроможність грошей, є рівень інфляції. Висновок апеляційного суду про те, що нормою ч.2 ст.1192 ЦК не передбачено стягнення інфляційних збитків, є помилковим, оскільки судом неправильно витлумачено поняття «інфляційні збитки».

Відповідно до ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія суддів першої судової палати КЦС у складі Верховного Суду виходить із завдання та основних засад цивільного судочинства (ст.2 ЦПК).

Судами встановлено, що 29.05.2007 Особа 4передала касиру ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Особі 6 для внесення на депозитний рахунок 4340 грн. Проте касир ці кошти на рахунок не внесла та незаконно їх привласнила.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12.03.2012 Особу 6визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.364, чч.1, 2 ст.358 КК, зокрема в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Відповідно до ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

У справі «Zolotas проти Греції (№2)» ЄСПЛ зазначив, що на підставі ст.830 ЦК, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, що він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки характерні для банківських операцій і пов’язані з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (п.56 рішення від 20.10.2011 у справі «Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини»)».

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать Особі 4 на праві власності, порушує положення конвенції та ст.1 Першого протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст.1 Першого протоколу).

Цей же принцип закріплено у ст.41 Конституції.

Згідно зі ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Згідно з ч.2 ст.1192 ЦПК розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому ч.3 вказаної статті передбачено, що збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 «Речі. Майно» ЦК передбачено, що майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст.190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст.179 ЦК).

У цій же главі ЦК міститься норма ст.192 «Гроші (грошові кошти)», ч.1 якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

Відповідно до ст.3 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (кошти) є різновидом майна.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 5.07.2017 №6-1032 цс17.

З урахуванням положень стст.22 та 190 ЦК колегія суддів першої судової палати КЦС у складі ВСУ дійшла висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну Особи 4, у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які Особа 4 внесла за договором банківського вкладу з моменту їх втрати — 29.05.2007 і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Звертаючись у травні 2015 року до суду із зазначеним позовом, Особа 4 просила відшкодувати матеріальну шкоду відповідно до ст.1192 ЦК з тих підстав, що реальна вартість втрачених коштів з 2007 року до моменту звернення з позовом у 2015 році значно збільшилася, а також вона була позбавлена протягом тривалого часу права розпорядження належними їй грошовими коштами.

Інфляція — це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з ст.1 закону індексація грошових доходів населення — встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) — показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до ст.3 закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (коштів) у зв’язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи положення ч.3 ст.22 ЦК, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст ч.2 ст.1192 ЦК «реальна вартість втраченого майна

на момент розгляду справи», необхідно дійти висновку про те, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції.

Разом з тим висновки судів про те, що нормою ст.1192 ЦК не передбачено стягнення збитків з урахуванням установленого індексу інфляції, є неправильними, оскільки ч.2 цієї статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а іншого порядку компенсації грошей (коштів) у зв’язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством не передбачено.

Купівельна спроможність коштів позивача в розмірі 4340 грн. з моменту їх втрати (29.05.2007) у зв’язку зі скоєнням працівником банку злочину до моменту звернення до суду із зазначеним позовом (у травні 2015 року) значно зменшилась.

Таким чином, завдані Особі 4 збитки є її втратами, які за розміром є більшими, ніж сума банківського вкладу, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась. З огляду на викладене у конкретній справі обсяг збитку Особи 4 необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Зважаючи на положення ст.41 Конституції, ст.1 Першого протоколу до конвенції, стст.22, 1192 ЦК, в Особи 4 є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку їй було завдано.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.1192 ЦК до спірних правовідносин.

З огляду на положення ст.41 Конституції, ст.1 Першого протоколу до конвенції, системного тлумачення положень стст.22, 190, 1192 ЦК колегія суддів першої судової палати КЦС у складі ВСУ дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Наданий Особою 4 суду розрахунок розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, на підставі ст.1192 ЦК не є очевидно невідповідним розміру збитків, який обчислюється з урахуванням вимог закону, тому береться Верховним Судом до уваги.

Частиною 1 ст.412 ЦПК установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а ч.3 цієї статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись стст.400, 409, 412, 419 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 9.09.2015 та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 22.06.2016 в частині відмови у задоволенні

позову про відшкодування збитків скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь Особи 4 інфляційні втрати (збитки) за період з 29.05.2007 до 1.05.2015 в розмірі 9170 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело:«Закон і Бізнес»