ВС висловився про доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається

Позивач повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, — що інформацію можна було отримати раніше. Такий висновок зробив ВС в постанові №372/5906/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 лютого 2018 року                      м.Київ                                №372/5906/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С. (суддя-доповідач),
суддів: МАРТЄВА С.Ю., ПРОРОКА В.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М., ШТЕЛИК С.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 1.03.2016 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29.08.2016,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.4 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У листопаді 2014 року прокурор Київської області, діючи в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду позовом, в якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28.09.2009 №1204 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Особі 16, Особі 14, Особі 8, Особі 15, Особі 7, Особі 6, Особі 5;визнати недійсними пп.1, 3 розпорядження Обухівської РДА «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність семи громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» від 21.12.2009 №1692; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані Особі 16, Особі 14, Особі 8, Особі 15, Особі 7, Особі 6, Особі 5; витребувати спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради; визнати за територіальною громадою право власності на спірні земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що в ході проведеної прокуратурою перевірки було встановлено порушення Обухівською РДА норм земельного законодавства при передачі земельних ділянок у приватну власність Особи 16, Особи 14, Особи 8, Особи 15, Особи 7, Особи 6, Особи 5 для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Обухівської РДА від 28.09.2009 №1204 затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо

відведення земельних ділянок у власність 159 громадянам (зокрема і відповідачам) для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради.

Пунктом 1.3 розпорядження Обухівської РДА №1692 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради, вилучено ділянки загальною площею 12,3637 га.

15.03.2010 на підставі зазначеного розпорядження Особа 16, Особа 14, Особа 8, Особа 15, Особа 7, Особа 6, Особа 5 отримали державні акти на вказані земельні ділянки, а в подальшому відповідно до договорів купівлі-продажу Особа 14 відчужив земельну ділянку Особі 2, Особа 15 — Особі 4, а Особа 16 — Особі 2 та Особі 3.

Позивач уважає передачу спірних земель у власність громадянам незаконною у зв’язку з таким: передача зазначених земельних ділянок здійснювалася відповідно до проекту відведення, розробленого ТОВ «Геоверв», яке насправді проект не розробляло; спірні земельні ділянки розміщені в межах селища Козин Київської області, тому право розпоряджатися вказаними землями має лише відповідна сільська рада, у той час як фактично рішення про виділення громадянам землі було прийняте райдержадміністрацією; земельні ділянки, передані єдиним масивом, площею 12,3637 га, є землями водного фонду, і законом не передбачено право органів влади безоплатно надавати землі водного фонду для ведення особистого селянського господарства; не можуть передаватися з державної в приватну власність земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів, або на земельних ділянках дна водних об’єктів.

Відповідач — Обухівська РДА — позов визнала. При вирішенні спору по суті просила позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Особи 2 за довіреністю в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила суд відмовити в їх задоволенні та подала письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Інші учасники не скористалися своїм правом на участь у розгляді справи, подання до суду заперечень проти позовної заяви, заявлення клопотань тощо.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 1.03.2016 позов задоволено частково.

Визнано недійсним і скасовано розпорядження Обухівської РДА №1204 у частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність: Особи 16, Особи 14, Особи 17, Особи 15, Особи 5, Особи 7, Особи 6, Особи 18. Визнано недійсними пп.1, 3 розпорядження Обухівської РДА №1692. Визнано недійсними спірні державні акти на право власності на земельні ділянки. Витребувано з незаконного володіння відповідачів та третіх осіб на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради спірні ділянки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт порушення інтересів держави оскаржуваними розпорядженнями, оскільки передача спірних земельних ділянок із земель запасу Козинської селищної ради було проведено Обухівською РДА з перевищенням повноважень, а відведення земельних ділянок відбувалося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29.08.2016 рішення Обухівського районного суду Київської області від 1.03.2016 залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем доведено факт віднесення спірних ділянок до водного фонду, оскільки вони розміщені в 100-метровій захисній смузі річки Дніпро та 25-метровій захисній смузі штучної водойми площею 2,5 га та незаконно передані першим власникам за рахунок земель водного фонду на підставі розпоряджень Обухівської РДА №№1204 та 1692, тобто на порушення чинного законодавства, зокрема стст.88, 89 Водного кодексу, стст.84, 116, 118, 122 Земельного кодексу, ст.9 закону «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини та погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності в силу виявлення незаконності передачі земельних ділянок у ході кримінального розслідування, завершеного ухваленням 7.03.2013 постанови та проведеної перевірки, розпочатої в травні 2014 року.

У касаційній скарзі, поданій 15.09.2016 до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 2просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурором не доведено належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, оскільки таке визначення можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги та винесення її меж у натурі. Таких доказів матеріали цивільної справи не містять.

Заявник зазначала, що оскаржувані розпорядження прийняті Обухівською РДА в рамках своїх повноважень, оскільки в матеріалах проектної документації містяться висновки відповідних органів виконавчої влади, згідно з якими спірні земельні ділянки розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради, тобто за межами селища Козин Київської області, право розпоряджатися якими належить органу виконавчої влади, а саме — Обухівській РДА.

Крім того, касаційна скарга містить посилання на те, що прокурором подано позов щодо захисту порушеного права з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якого відповідачами заявлено відповідне клопотання до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо

змісту й вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Ухвалою ВСС від 25.10.2017 справу призначено до судового розгляду.

29.01.2018 цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

За змістом ч.3 ст.3 ЦПК, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У ч.1 ст.400 ЦПК передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч.1 ст.402 ЦПК в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установлено, що розпорядженням Обухівської РДА №1204 затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянок у власність 159 громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради.

Розпорядженням Обухівської РДА №1692 затверджено проект землеустрою щодо відведення ділянок у межах Козинської селищної ради, вилучено з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-інвест», ЗАТ «ТІЗ-топаз» відповідні ділянки та передано єдиним масивом безоплатно у власність 7 громадянам для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження 15.03.2010 Особі 16, Особі 14, Особі 8, Особі 15, Особі 7, Особі 6, Особі 5 видано та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.

У подальшому Особа 14 відчужив земельну ділянку Особі 2, Особа 15 — Особі 4, а Особа 16 — Особі 2 та Особі 3 шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на результати перевірки, проведеної прокуратурою Київської області, якою були виявлені порушення земельного законодавства при наданні Обухівською РДА земельних ділянок загальною площею 12,3637 га у власність 7 громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради. Зокрема, вказував, що спірні земельні ділянки є єдиним масивом площею 12,3637 га та віднесені до земель водного фонду, а тому не можуть передаватися з державної в приватну власність земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів, або на земельних ділянках дна водних об’єктів. У той же час частина спірних ділянок була штучно створена, намита. Тобто фактично були передані землі дна водного об’єкта.

Суд дійшов висновку, що передачу спірних ділянок із земель запасу Козинської селищної ради було проведено Обухівською РДА з перевищенням повноважень, відведення ділянок відбулося без розробки відповідних проектів їх відведення.

Спірні правовідносини мали місце у вересні — грудні 2009 року, прокурор звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 25.11.2014.

Відповідно до положень ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).

На підставі положень ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом з тим згідно із чч.3 та 4 ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено

стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Установлено, що представник відповідача Особи 2 Особа 12 заявила про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

У ч.2 ст.2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі стст.167, 170 цього кодексу набуває та здійснює цивільні права й обов’язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом чч.1 та 2 ст.4 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах.

У чч.3, 4 та 5 ст.56 ЦПК передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту,

визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.185 цього кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор.

У п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32 конвенції), наголошує, що позовна давність — це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків

позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся по його захисту до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.81 ЦПК, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі №6-2070цс16, від 12.04.2017 у справі №6-1852цс16 та від 19.04.2017 у справі №6-2376цс16, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень у порядку гл.3 розд.V ЦПК, у редакції на момент їх винесення.

Установлено, що право позивача було порушено у зв’язку з прийняттям Обухівською РДА розпоряджень №№1204 та 1687.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності, оскільки право прокурора на пред’явлення позову виникло в силу виявлення незаконності передачі земельних ділянок у ході кримінального розслідування, завершеного ухваленням 7.03.2013 постанови та проведеної перевірки, розпочатої в травні 2014 року.

Проте апеляційний суд не врахував, що саме до повноважень Козинської селищної ради належить контроль у сфері земельних відносин, прокурор звернувся з даним позовом в інтересах Козинської селищної ради та не встановив, коли саме вказана рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Апеляційний суд послався на постанову про закриття кримінального провадження від 7.03.2013, проте не врахував, що кримінальна справа за фактом протиправного заволодіння невстановленими особами земельними ділянками загальною площею 250,4934 га в адміністративних межах Козинської селищної ради була порушена 5.08.2010.

Висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження та з дня проведення прокурором перевірки, розпочатої в травні 2014 року, є помилковим.

У силу положень ст.400 ЦПК касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а

тому не має можливості вирішити спір по суті.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29.08.2016 скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Джерело: «Закон і Бізнес»